Олександр Станкевич –  з а х и с н и к   М а р і у п о л я

Донбас. АТО. Учасники і очевидці

Через  війну  та  економічні проблеми дехто з людей навіть не хоче жити в Україні, не говорячи вже про самопожертву за цю державу. Не всі розуміють важливість  боротьби,  що  розгорнулася  на  наших  східних територіях. Але по-справжньому безстрашні воїни ще залишились на українській землі. за наказом, виконуючи службовий обов’язок,

або за покликом серця вони йдуть на війну і чудово розуміють, що можуть неповернутися. Ціною їхніх надзусиль забезпечений мир на  більшій частині України. І  з  одним  таким  воїном  я нещодавно  поспілкувався.  На початку звичайного робочого дня редактор

повідомила мені про зустріч з учасником АТО. А через годину ми вже розмовляли з

юнаком, який представився Олександром Станкевичем, та з його батьком Вадимом.Олександр  народився  в  Новому  Бузі. Вчився у зОШ №1, пізніше вступив до педагогічного коледжу, який закінчив 2013 року за  спеціальністю  «вчитель  до-шкільного виховання». А вже через кілька місяців після отримання ди-

плому став військовослужбовцем- контрактником — бійцем внутрішніх військ (зараз Національна гвардія України). Під час служби нагороджений подячним листом

народного депутата України І.В. Бриченка за сумлінне ставлення до виконання службово-бойових завдань та службових обов’язків, зразкову військову дисципліну. 

Перший  раз  в  зоні  бойових дій 22-річний хлопець опинився у жовтні 2014 року. разом з товаришами по службі він приїхав до Маріуполя. По прибуттю їх розділили на окремі відділення (12-13 чоловік) і розосередили на блокпостах довкола цього приморського міста. Його блокпост знаходився неподалік села Лебединське поблизу траси в бік Новоазовська і був посилений кількома БТр-3, а також танком Т-64 добровольчого

полку «Азов».На цій позиції Олександр Станкевич разом з іншими воїнами охороняв під-

ступи до стратегічного промислового і портового центру Приазов’я. Час від часу їх обстрілювали з автоматичної  зброї та снайперських гвинтівок. Артилерія ворога, на щастя, по них не «працювала». Тим не менше, в ході періодичних сутичок підрозділ

ніс втрати вбитими і пораненими. Взаємовиручка, коли бойові побратими допомагали один одному в боях, стала запорукою того, що втрати були мінімальні. значною була й моральна підтримка товаришів по зброї. Так тривало 1,5 місяці, а в грудні гвардієць відбув

на ротацію.Вдруге  він  опинився  в  зоні АТО 4 січня. Продовжував нести службу під Маріуполем, але цього разу на блокпосту на виїзді з міста в бік запоріжжя.

Побувавши вже двічі на неспокійній  території,  боєць  зазначив, що в думках і вчинках місцевих жителів  відбулись  певні  зміни.  Восени минулого  року  сильними  були  проросійські  настрої,  наших  вояків  називали «фашистами» і ставились інколи вороже.

Це  не  додавало  оптимізму,  адже  можна очікувати  будь-якої  підлості  з  боку  тих,

хто симпатизував ворогові. А вже у січні Олександр помітив більш приязне  ставлення  місцевих  і  навіть своєрідну підтримку ними наших військовослужбовців. На його  думку,  людям  остогидла ця війна і вони почали розуміти, що на вільних від окупації українських  територіях  панує мир  та  спокій,  що  ліпше  прифронтових буднів з обстрілами

та небезпеками. 5 березня юнак отримав  лікарняний  і  приїхав  відновити

здоров’я  додому.  Саме  в  цей період з ним і вдалося поспілкуватися.