Десантник Сергій Сухоруков

НА ТОЙ момент минав лише один  рік,  як  Сергій  повернувся після строкової служби в Збройних  Силах  України.  всі  думки – про роботу, особисте життя. І раптом – в країні біда. Ще не поборовши внутрішню антинародну систему, довелось випробувати на собі й підступну агресію сильного сусіда, який, як виявилось,  мав інші, підступні плани. Далі було захоплення  Криму  і  справжній «вибух» сепаратизму й тероризму на  Донбасі,  який  провокували, фінансували  й  «підживляли» інформацією, зброєю, кадровими військовими проросійські сили і сама Росія. В такий тривожний час Вітчизна позвала знову на службу Сергія Сухорукова, нашого земляка. Так він  став  бійцем  тепер  відомої 79-ї Миколаївської аеромобільної бригади, яка стала безпосереднім учасником антитерористичної операції на Донбасі.в Новому Бузі з острахом слухали новини про бойові дії. Найболючіше сприймались людські втрати і страждання. І серед сотень матерів отримала тривожну звістку і мама Сергія – Антоніна Дмитрівна: син важко поранений.Найтяжче було їй. Але тоді руку допомоги подали місцева влада, волонтери,  близькі  і  знайомі. Медики врятували Сергію життя. він повернувся додому. Тут його продовжували лікувати.Пам’ятаю,  про бійця  писала  наша газета. Але ніхто не наважувався розпитувати  у  нього  про той бій, в якому він упав,  поранений  у голову.

  Минув час. Сергій разом з іншими учасниками АТО і волон-терами почав зустрічатися  з молоддю. Хлопці  переважно  слухали,  як юнаки  і  дівчата, діти  й  дорослі говорили про патріотизм, вигукували «Слава Україні! – Героям слава!». Їм дарували обереги. Але у відповідь бійці не просили слова для промов, у них не було бажання  перекладати пережите  ними на мирне життя своїх земляків, особливо ж тоді, коли перед ними були діти…І  ось  цими  днями  у військкоматі повідомили, що  серед  нагороджених учасників  АТО  є  і  наш Сергій  Сухоруков.  Він удостоєний  ордена  «За мужність» ІІІ ступеня.

  Сьогодні  Сергій уже  в  Миколаєві, продовжує службу в тій же 79-й аеромобільній.…Отже,  це  було поблизу міста Сніжного. вони були, як кажуть військові, на марші.  Група  слідувала  за  машиною, яка їх «вела». І ніхто не думав, що їх уже продали зрадники.  Машина  десь  зникла.  А десантники вмить зрозуміли, що їх чекали в засідці.Бій  був  несподіваним.  Коли вже протримались дві з половиною години, Сергій отримав поранення в голову. Свідомості не втрачав, але… хлопці продовжували бій, а пораненого товариша перетягли під «Урал». він стояв на зораному полі – і пораненого «вмостили» в борозну, щоб земля  вберегла його від куль. Тим часом БТРи рухались по полю, забирали поранених. Потім  перевантажили  в  КамАЗ.  А бій продовжувався. Десантників оточили і «прошивали» кулями. Нарешті в небі з’явились дві бойові «вертушки», обстріляли висоту,на якій закріпився противник. За ним прилетів МІ-8-й. Сергія разом з іншими пораненими забрали у вертоліт і доставили в польовий госпіталь.Що було далі, Сергій пам’ятає уривками. відчував, як бив  у ніс нашатир… Чув, як йому надавали першу медичну допомогу, як їх сортували – кого куди відправляти на лікування. Потім узнав, що потрапив у Дніпропетровськ в обласну лікарню ім. Мечнікова – в нейрохірургію. Його прооперували. Лежав у палаті із скляними вікнами. Але поступово  повертався до життя.    Приїхала мама. Біль відступав.  Нарешті  повернувся додому, в своє селище Жовтневе.

Нас вісьмох  нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а офіцера – орденом Богдана Хмельницького.

 Ось такий скромний наш захисник  –  десантник  Сергій  Сухоруков. він продовжує службу. Окрім споминів, носить у голові ще один осколок, якого лікарі не змогли витягти.   Маму він береже від своїх спогадів. І далі готовий захищати вітчизну. Але так всі

чекають миру. І він теж…