Бережіть коріння свого роду

 До  200-річчя  від  дня  народження  Т.Г.  Шевченка

9 березня наша Батьківщина, а також світова громадськість відзначила  200-річчя з дня народження славного українського  поета  і  художника  Т.Г. Шевченка.  Мені  дуже  приємно,  що Улянівка тісно пов’язана з родом Тараса Григоровича і пам’ять про нього бережуть нащадки та всі жителі села. Багато зусиль і праці вклав Сергій Чанін, щоб написати художню повість «Гнані  вітром»  про  Т.  Шевченка  та його родину. Він живе в Кривому Розі. Все свідоме життя вивчає історію нащадок  Великого  Кобзаря  по  братові Йосипу Григоровичу Шевченку – літературознавець  Олександр  Відоменко, який проживає в Хмельницькому. Він спілкується з нашим земляком, письменником,  Заслуженим  журналістом України Богданом Сушинським. Його статті  друкуються  в  газеті  «Вперед». Спілкування дає велику користь, бо дізнаємося все більше цікавих моментів із життя Кобзаря і його роду. За своє життя я багато разів зустрічався з відомими людьми під час навчання в академії, служби в армії, а нині –  проводячи екскурсії в РЛП «Приінгульський». Проте назавжди залишиться в пам’яті подорож до могили Тараса на (Чернечу) Тарасову гору. Група студентів з екскурсоводом пливла Дніпром, а з гучномовця лунали пісні «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий». Коли піднялись до могили Тараса, то на душі були радість і гордість за великого сина України – нашого Кобзаря.Вдячний долі, що в наших краях живе землячка  Тараса  Григоровича  з  села Вільшана –Устина Василівна Сіянко, яка ще в 90-і роки минулого століття повезла мене на батьківщину Тараса Григоровича – в села Моринці та Шевченкове (колишня Кирилівка). Не менше було задоволення і гордості за нашого батька-Тараса, коли нащадки будівничих храму в Пелагеївці Микола Георгійович Дурилін та його дочки повезли мене на Смоленське кладовище в  Санкт-Петербурзі,  щоб  вклонився Шевченко, і прочитав на великій скелі слова: «Поховайте та вставайте…». В  нашій  місцевості  багато  однофамільців Тараса Григоровича, хоч не менше їх по всій Україні. В Уставній грамоті села Миролюбівка від 1862 року (липня 16 дня) значиться, що викупились на волю п’ять родин, в тому числі рід Шевченків –  Тимофія, Григорія та івана. В буремні роки революції, а особливо в  період  колективізації  писар  змінив прізвища Кравченко на Кравець, а Шевченко – на Швець залежно від професії та роботи, якою займалися, коли жили одноосібно. Мені пощастило. Знайшов в архівах Кіровограда та Миколаєва інформацію про те, що дійсне прізвище моїх предків і всіх жителів, які його носять, мешкали і нині проживають в Баратівці, Майорівці і містах Новий Буг, Миколаїв, Кривий Ріг, Одеса, Київ – не Швець, а Шевченко.Коли поїхав в Сан-Франциско (США) до родичів по батьках, то дізнався, що всі зберегли прізвище Шевченко. Я подарував їм «Кобзаря». Вони були дуже вдячні.

                                                                                      В.Швець, краєзнавець